Пересопницьке Євангеліє

 29 серпня 1561 року було завершено працю над створенням Пересопницького Євангелія  – визначної рукописної пам’ятки староукраїнської мови та мистецтва ХVІ століття, одного з символів української нації.

Пересопницьке Євангеліє – це рукописна книга великого формату, фоліант з 482-х аркушів, вагою понад 9 кг. Книга оправлена в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом та ошатно ілюстрована. Рукопис є одним з перших відомих дотепер українських перекладів Святого Письма (перекладено із церковнослов’янської мови болгарської редакції). Праця над Пересопницьким Євангелієм почалася у селі Двірці в монастирі Святої Трійці 1556 року на день Успіння Богородиці. Потім роботу було припинено і поновлено вже в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (Рівненський район Рівненської області). Як би сказали зараз, фундаторкою проекту стала дружина князя Кузьми Івановича Заславського Анастасія Юріївна, яка походила з роду Гольшанських. Над текстом Пересопницького Євангелія (перекладом і переписуванням) працювало щонайменше двоє людей: пересопницький архімандрит Григорій та писець Михайло Василієвич із Сянока. Працю завершили 29 серпня 1561 року. Пам’ятку було відкрито в 30-х роках ХІХ ст. відомим українським філологом-славістом і педагогом Осипом Бодянським. Якось у семінарській бібліотеці Переяслава він натрапив на дивовижної краси фоліант, написаний староукраїнською мовою – саме це й привернуло увагу Бодянського – мова, чиста «як зорі небесні». З 1600-го і до 1701 року історія Пересопницького Євангелія невідома. 17 квітня 1701 року гетьман України Іван Мазепа подарував його Переяславському кафедральному собору, але відтоді, як українська церква почала все більше потрапляти під московський вплив, українську книгу відіслали на зберігання в бібліотеку Переяславського монастиря, потім – до Полтавського історика-краєзнавчого музею, зберігалася вона і в заповіднику «Києво-Печерська лавра». З грудня 1948 року цінна реліквія зберігається в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. Пересопницьке Євангеліє є свідченням того, що переклади конфесійних текстів – це невід’ємна частина писемної культури нашого народу. В історії України ця справа бере початок від Пересопницького Євангелія. Перекладацька діяльність українських книжників продовжувала, таким чином, кирило-мефодіївські традиції щодо розбудови національної церкви і оцінюється як подвижницька праця українських патріотів, котрі майже за століття до початку національно-визвольної війни 1648-1654 років виявили прагнення українського народу до відродження своєї мови і духовної культури. Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.