Іван Якович Рудченко (псевд. Іван Білик; 21 серпня (2 вересня) 1845, Миргород — 18 вересня (1 жовтня) 1905, Петербург) — український фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, літературний критик, старший брат і співавтор Панаса Мирного.
Народився 2 вересня 1845 року у Миргороді в сім'ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався спершу в приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке успішно закінчив в 1857 році. Вступити до гімназії не було матеріальної змоги, і батько взяв хлопця привчати до служби в казначействі (того року батька перевели до Гадяча на посаду казначея). Та служба не задовольняла юнака, він поривався до освіти. Це бажання підсилювало спілкування з молодим товариством із сім'ї Драгоманових. Читання книжок, розмови про долю народу, захоплення українським фольклором — все це сприяло зростанню свідомості й народолюбства.
Іван Якович почав записувати пісні, прислів'я й приказки, вивчати народні звичаї, а одночасно й писати власні твори. У 1860 році деякі його записи друкуються в «Полтавських губернських відомостях», а з 1861 року — в журналі «Основа» під псевдонімом Іван Кивайголова. 1862 року він опублікував народні перекази, записані в Миргороді, «Про зозуль, посмітюх і гадюк» (псевдонім — Іван Руїна). З 1867 р. розміщував поезії, переклади і літературно-критичні статті та рецензії у львівській «Правді».
1863 року Іван Рудченко стає чиновником Казенної палати в Полтаві. Тут він знайомиться з «освіченим провідцем українолюбства» Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народові. А для цього треба було вчитись, і в 1864 році Іван Якович їде в Київ, щоб підготуватися до вступу в університет. Там він вступає до гурту народолюбців (Антонович, Драгоманов, Житецький, Лисенко та ін.), займається громадсько-культурною роботою, співпрацює з редакцією «Киевлянина». В лютому 1867 року Рудченко одержав посаду в системі державного контролю, який був виділений в окреме міністерство. Попрощавшись із мрією про університетську освіту, він їде в Житомир на службу в контрольну палату, якою керував полтавець Матвій Симонов (Номис), відомий етнограф і фольклорист. З того часу і до смерті Іван Якович працював на різних урядових посадах — у Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де був членом Ради Міністерства фінансів. Він став видатним фахівцем податкової справи і мав друковані праці в цій галузі.
Іван Рудченко зробив значний внесок у фольклористику започаткувавши публікацію українського фольклорного матеріалу за жанровим і тематичним принципом, видавши збірки «Народные южнорусские сказки» у 2 випусках (1869 і 1870 рр.), «Чумацкие народные песни» (1874), опублікував етнографічні розвідки «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях» та «Этнографические работы в Западном крае в 1866 году».
Реклама книжок для дітей, українська щоденна газета «Свобода» (США), № 210, 10 вересня 1937 року
У 1872 році Панас Мирний послав братові щойно закінчену повість «Чіпка». Іван Якович уважно поставився до твору, удосконалив його, написавши кілька нових розділів, поглибив соціальні мотиви твору.
Панас Мирний спільно з Іваном Біликом збирали народну творчість і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Саме на цій основі між братами зав'язалася міцна творча співдружність, так звана «братська спілка». І хоч пізніше їхні творчі шляхи розійшлися в різні боки, та значення тієї співдружності, тієї «спілки» ніщо не могло затьмарити чи бодай применшити. Після того, як 1880 року роман вийшов у Женеві, брати сфотографувались на згадку про «братську спілку», внаслідок якої з'явився цей визначний твір української літератури. Панас Мирний відзначив у брата «чулу до правди душу» й «сповнене народолюбством серце».
Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості Т. Г. Шевченка. В статті «Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка» (1886) він називав Кобзаря одним із найбільших народних поетів. А в збірнику «Чумацкие народньїе песни» (1874) – праця містить етнографічний нарис щодо образу чумаків у народних піснях, а також 72 унікальні чумацькі пісні, вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.
Крім того, Білик відомий і як перекладач на українську мову творів І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та інших. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.
Рудченко Іван Якович [Електронний ресурс] //
Вікіпедія. Вільна енциклопедія – Режим доступу до ресурсу: https://bit.ly/3539pQA
Бібліографічний список:
Білик І., Мирний П. Хіба ревуть воли як ясла повні? : роман з народного життя / І. Білик, П. Мирний - Київ : Дніпро, 1977. - 335 с.
Білик І., Мирний П. Хіба ревуть воли як ясла повні? : роман з народного життя / І. Білик, П. Мирний – Нью-Йорк : Говерла, 1955. - 348 с.
Марковський М. Як утворивсь роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного та Ів. Білика : розвідки та додатки. За архівними матеріалами Полтавського Пролетарського Музею // М. Марковський / // Записки Історико-філологічного відділу. Кн. V., № 22. - Київ, 1925. – С. 72–146.
Рудченко И. Я. Народные южнорусские сказки. Вып. 2 / И. Я. Рудченко. - Киев : Тип. Федорова, 1870. - 11, 209, 11 с.
Рудченко И. Я. Чумацкие народные песни / И. Я. Рудченко. - Киев : Тип. М. П. Фрица, 1874. - VII, 257 с. : нот.
Рудченко Іван // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 7. — С. 2633.
Рудченко Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1636.
Сокіл В. Почин української фольклористичної енциклопедії / В. Сокіл // Народознавчі зошити: науковий журнал. - 2014. - № 3 (Травень-червень). - С. 590-619.
Народився 2 вересня 1845 року у Миргороді в сім'ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався спершу в приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке успішно закінчив в 1857 році. Вступити до гімназії не було матеріальної змоги, і батько взяв хлопця привчати до служби в казначействі (того року батька перевели до Гадяча на посаду казначея). Та служба не задовольняла юнака, він поривався до освіти. Це бажання підсилювало спілкування з молодим товариством із сім'ї Драгоманових. Читання книжок, розмови про долю народу, захоплення українським фольклором — все це сприяло зростанню свідомості й народолюбства.
Іван Якович почав записувати пісні, прислів'я й приказки, вивчати народні звичаї, а одночасно й писати власні твори. У 1860 році деякі його записи друкуються в «Полтавських губернських відомостях», а з 1861 року — в журналі «Основа» під псевдонімом Іван Кивайголова. 1862 року він опублікував народні перекази, записані в Миргороді, «Про зозуль, посмітюх і гадюк» (псевдонім — Іван Руїна). З 1867 р. розміщував поезії, переклади і літературно-критичні статті та рецензії у львівській «Правді».
1863 року Іван Рудченко стає чиновником Казенної палати в Полтаві. Тут він знайомиться з «освіченим провідцем українолюбства» Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народові. А для цього треба було вчитись, і в 1864 році Іван Якович їде в Київ, щоб підготуватися до вступу в університет. Там він вступає до гурту народолюбців (Антонович, Драгоманов, Житецький, Лисенко та ін.), займається громадсько-культурною роботою, співпрацює з редакцією «Киевлянина». В лютому 1867 року Рудченко одержав посаду в системі державного контролю, який був виділений в окреме міністерство. Попрощавшись із мрією про університетську освіту, він їде в Житомир на службу в контрольну палату, якою керував полтавець Матвій Симонов (Номис), відомий етнограф і фольклорист. З того часу і до смерті Іван Якович працював на різних урядових посадах — у Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де був членом Ради Міністерства фінансів. Він став видатним фахівцем податкової справи і мав друковані праці в цій галузі.
Іван Рудченко зробив значний внесок у фольклористику започаткувавши публікацію українського фольклорного матеріалу за жанровим і тематичним принципом, видавши збірки «Народные южнорусские сказки» у 2 випусках (1869 і 1870 рр.), «Чумацкие народные песни» (1874), опублікував етнографічні розвідки «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях» та «Этнографические работы в Западном крае в 1866 году».
Реклама книжок для дітей, українська щоденна газета «Свобода» (США), № 210, 10 вересня 1937 року
У 1872 році Панас Мирний послав братові щойно закінчену повість «Чіпка». Іван Якович уважно поставився до твору, удосконалив його, написавши кілька нових розділів, поглибив соціальні мотиви твору.
Панас Мирний спільно з Іваном Біликом збирали народну творчість і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Саме на цій основі між братами зав'язалася міцна творча співдружність, так звана «братська спілка». І хоч пізніше їхні творчі шляхи розійшлися в різні боки, та значення тієї співдружності, тієї «спілки» ніщо не могло затьмарити чи бодай применшити. Після того, як 1880 року роман вийшов у Женеві, брати сфотографувались на згадку про «братську спілку», внаслідок якої з'явився цей визначний твір української літератури. Панас Мирний відзначив у брата «чулу до правди душу» й «сповнене народолюбством серце».
Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості Т. Г. Шевченка. В статті «Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка» (1886) він називав Кобзаря одним із найбільших народних поетів. А в збірнику «Чумацкие народньїе песни» (1874) – праця містить етнографічний нарис щодо образу чумаків у народних піснях, а також 72 унікальні чумацькі пісні, вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.
Крім того, Білик відомий і як перекладач на українську мову творів І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та інших. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.
Рудченко Іван Якович [Електронний ресурс] //
Вікіпедія. Вільна енциклопедія – Режим доступу до ресурсу: https://bit.ly/3539pQA
Бібліографічний список:
Білик І., Мирний П. Хіба ревуть воли як ясла повні? : роман з народного життя / І. Білик, П. Мирний - Київ : Дніпро, 1977. - 335 с.
Білик І., Мирний П. Хіба ревуть воли як ясла повні? : роман з народного життя / І. Білик, П. Мирний – Нью-Йорк : Говерла, 1955. - 348 с.
Марковський М. Як утворивсь роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного та Ів. Білика : розвідки та додатки. За архівними матеріалами Полтавського Пролетарського Музею // М. Марковський / // Записки Історико-філологічного відділу. Кн. V., № 22. - Київ, 1925. – С. 72–146.
Рудченко И. Я. Народные южнорусские сказки. Вып. 2 / И. Я. Рудченко. - Киев : Тип. Федорова, 1870. - 11, 209, 11 с.
Рудченко И. Я. Чумацкие народные песни / И. Я. Рудченко. - Киев : Тип. М. П. Фрица, 1874. - VII, 257 с. : нот.
Рудченко Іван // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 7. — С. 2633.
Рудченко Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1636.
Сокіл В. Почин української фольклористичної енциклопедії / В. Сокіл // Народознавчі зошити: науковий журнал. - 2014. - № 3 (Травень-червень). - С. 590-619.
Джерело:https://nibu.kyiv.ua/exhibitions/319/
Коментарі
Дописати коментар