20 травня (так зазначено в метриці, але за даними доньки – справжня дата - 17 травня) 1922 року в селищі Дубове на Тячівщині в патріархальній селянський родині народився Іван Чендей – прозаїк, упорядник закарпатських казок, кіносценаріст, співавтор сценарію культового фільма «Тіні забутих предків». Чендей був одним з найплідніших закарпатських літераторів, сукупний наклад творів якого сягнув кількох мільйонів примірників.
Ще з дитинства Іванко занурився в закарпатський фольклор – казки, легенди, коломийки. Їх він чув від матері, потім вичитував у журналі «Наш рідний край». Були ще різдвяні вертепи з колядками-лицедіями, верховинські весілля, похоронні голосіння, народні весняні забави,ворожіння та заклинання. Все це захоплювало, та вражало хлопця.
З 1935 року Іван навчався в Хустській реальній гімназії, і вже тоді долучився до складання літературного збірника гімназистів. При гімназії діяла українська скаутська організація “Пласт ”, а в місті були діяльними Товариство “Просвіта” та Общество имени О. Духновича.
В березні 1945 року він почав працювати в обласній газеті «Закарпатська правда», якій він віддав десять років. Одночасно заодчно навчається на філологічному факультеті Ужгородського державного університету, який він закінчив у 1952 році. Пізніше - в 1960-1962 рр. Іван також навчався на Вищих літературних курсах при Літературному Інституті ім. Горького в москві.
Починається активна творча діяльність.
В 1955 році побачила світ друком його перша збірка оповідань «Чайки летять на Схід» Далі були численні оповідання, нариси, повісті.
В 1965 pоці було опубліковано роман «Птахи полишають гнізда…», у 1967 році — збірка «Березневий сніг», що містить відому повість «Іван». Того ж року він пише повісті «Терен цвіте», «Коли на ранок благословлялось».
В повісті «Іван» Чендей описав реальну ситуацію з рідного села, яку він записав у своєму «Щоденнику» у 1963 році. Місцевий комуніст Іван Фіцай, якого Чендей знав ще зі школи, заборонив людям освячувати паски на Великдень, а сам, добряче випивши, влаштував на цвинтарі пікнік, смажачи солонину на дерев’яних хрестах. Божа кара не забарилася. Повертаючись додому на велосипеді, партієць невдало впав, сильно травмувавши ногу. Почалася гангрена, ногу довелось ампутували, невдовзі комуняка помер. На противагу комуністу Фіцаю вивів образ сільського священика, що теж мав реального прототипа.
Книжка вийшла друком у київському видавництві «Молодь», адже Іван Чендей мав бездоганну репутацію як один із найперпективніших закарпатських літераторів. І лише коли «Березневий сніг» розійшовся по книгарнях, місцеві партійне керівництво отямилось, заволавши про навмисне перекручування фактів і паплюження світлого образу закарпатських комуністів.
Огульне шельмування письменника партійними ідеологами було поставлено на широку ногу: обговорення (а фактично нищення ) в Дубівській школі та УжДУ, на зборах у дубівському Будинку культури, друкування колективного листа “Життя — у кривому дзеркалі” та коментарів письменників В. Поліщука й М. Рішка “Чому обурилися дубівчани” в “Закарпатській правді”, з‘ява редакційної статті там же та виступ партфункціонера М. Климпотюка “Поза правдою історії” у “Молоді України” тощо. Оргвисновки не забарилися — 19 травня 1969 р. на закритих партійних зборах Закарпатської організації Спілки письменників України, яку він очолював з 1958 року, розглядається питання “Про ідейні позиції автора книги “Березневий сніг”. Від Чендея вимагали каяття та визнання своїх помилок. Коли ж такого не сталося, його знимають з посади відповідального секретаря закарпатського відділення СПУ, виключають із партії. А це тоді означало заборону друкуватися. На роботу теж нікуди не приймали — ідейно ж бо ненадійний. Додалась і особиста трагедія – на Різдво 1969 року в автокатастрофі загинув 21-річний син Мирослав.
Потім були 9 років переслідувань та вимушеного мовчання.
Проти Чендея відкривають кримінальні справи за виступи на підтримку Івана Дзюби, йому інкрімінували за злочин причетність до передачі статті Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» за кордон.
Нарешті у 1977 році виходить його книга «Свалявські зустрічі», у 1979 друкуються «Теплий дощ» «Казка білого інею» та інші.
Іван Чендей також писав кіносценарії, займався перекладами з угорської мови. Його авторству належать сценарії для художньо-документальних фільмів “Художники Закарпаття”, “Євгенія Долинюк”, “Верховина – краса моя”, “Чорна Тиса”, “Чому не шуміли смереки ?”
Напевно, найкращим у творчому доробку Івана Чендея є сценарій до геніального фільма «Тіні забутих предків», який він написав разом із геніальним Сергієм Параджановим. Коли писався сценарій, Параджанов жив вдома у сім’ї Чендеїв майже цілий місяць. У часи опали прізвище Івана Чендея у титрах до легендарного кінофільму зазначати було заборонено.
Івану Чендею пощастило пережити крах комуністичної ідеології. З 1987 року він очолює обласне відділення фонду культури, докладає немало зусиль, аби в Ужгороді таки з‘явився пам‘ятник Тарасу Шевченку. У 1989 році він вступає в новостворені Народний Рух України та Товариство української мови.
За книжку «Калина під снігом» та повість «Іван», що колись переслідувалися, у 1994 році письменник отримав Шевченківську премію. Він був також удостоєний премій ім. А.Головка (1988), ім. В. Винниченка (1991), нагороджений “Почесною відзнакою Президента України” (1993)
Помер видатний закарпатець після важкої тривалої хвороби 29 листопада 2005 року. Похований в Ужгороді поруч з сином Мирославом.
Коментарі
Дописати коментар