Перейти до основного вмісту

«...Може, ті голоси і відкриють нам браму до реального безсмертя»


Народився 25 листопада 1925 року в Харкові. Син письменника Дмитра Бедзика.

У 1941 році, після початку німецько-радянської війни, сім'я Бедзиків евакуювалася до Казахстану, де в грудні 1942 року Юрій Дмитрович стає курсантом військового училища. У званні сержанта він був відправлений на фронт, де у складі 3-ї гвардійської танкової армії командував мінометним розрахунком і пройшов фронтовими дорогами від Курська до Берліна, брав участь у форсуванні Дніпра, звільняв Прагу. За бойові заслуги нагороджений орденами та медалями.

В 1949 році закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету, потім аспірантуру на кафедрі міжнародно-публічного права. Член КПРС з 1952 року, деякий час працював за кордоном, потім перейшов на викладацьку роботу в Київському університеті. Виступав у пресі зі статтями на міжнародні теми. Працював також у редакціях газети "Літературна Україна" та інших і видавництвах ("Радянський письменник" тощо), очолював художній відділ Кіностудії імені О. П. Довженка. Член Спілки письменників СРСР, секретар Київської спілки письменників України. Двадцять років (з 1978 по 1998) був головою Українського відділення Радянського фонду миру.

Жив у Києві, в останні роки був заступником Голови конгресу літераторів України. Помер 17 серпня 2008 року. Похований на Байковому кладовищі.

Творчість

У літературі дебютував як поет, опублікував вірші в армійській газеті. Друкуватися як прозаїк почав з 1954. Написав понад 40 книг у різних жанрах, сценаріїв і п'єс, поставлених театрами.

Перша книга — збірка оповідань "Поруч з тобою" (1956). Проблемам суспільного та гуманістичного обов'язку працівників науки присвячено роман "Альма-матер" (1964) і повість "Над планетою — "Левіафан"" (1965).

Події Другої світової війни та армійське життя стали темами романів "Полки ідуть на переправу" (1959), "Честь мені дорожча" (1967), "Чорний лабіринт" (1991), збірки прози "Вас чекають, тридцятий" (1986), "Дуель. Капітан і Марта" (1989).

У романах "Блакить" (1973), "Розкрилля" (1974), "Поверх-42" (1977), "Довге повернення" (1981) зображено життя і працю робітників.

Міжнародна проблематика — у центрі роману "Кожна хвилина життя" (1984), п'єси "Врятуйте доктора Рейча!" (1986).

У співавторстві з О. Бердником написав гостросюжетну науково-фантастичну повість "Людина без серця" (1957), присвячену трансплантації людського серця. Це було науковим передбаченням (уперше пересадка серця здійснена 1967).

У пригодницькій повісті "Великий день інків" (1989) змальовано радянську експедицію наукову в одну з південноамериканських країн.

Автор роману про Голодомор 1932–1933 "Гіпсова лялька" (1989), романів про Другу світову війну "Чорний лабіринт, або Довгий шлях в Альпи" (1992) і "Про що не доповідали фюреру" (1996), фантастичних романів "Любов, Президент і парадигма космосу" (2002) і "Меч Торквемади" (2003), повісті "Штормове попередження" (2005), п'єс "Лицарів не судять" (1980), "Чотири жінки біля ставу" (1984) та інших творів.

Спогади дитинства поклав в основу роману "Дім сумних душ" (2005) про трагічні події 1930-х у будинку письменників "Слово" в м. Харкові, зокрема про самогубство М. Хвильового.

Переклав з німецької мови роман Б. Узе "Патріоти" (1958), дитячу пригодницьку книжку В. Мейнка "Незвичайні пригоди Марко Поло" (1959). Твори Бедзика перекладені англійською, іспанською, латиською, молдавською, польською, російською, словацькою, угорською та французькою мовами.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (1985), Почесною відзнакою Президента України (1995).

Лауреат премії Міністерства оборони СРСР (1968) за роман "Честь мені дорожча", премії Національної спілки письменників України імені Андрія Головка (2000) за роман "Сім таємниць великої війни".

Посів друге місце на конкурсі "Книжковий дивосвіт України" в категорії "Найкраще літературно-художнє видання" (2002) за роман "Любов, президент і парадигма космосу".

Джерело : https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=28161#google_vignette

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Стань частинкою великої команди!

Група активних шкільних бібліотекарів, які вміють працювати по-новому, взяла за мету створити єдиний каталог (базу даних) шкільних бібліотек України, який покаже як вміють працювати шкільні бібліотекарі та надасть можливість заявити про себе. Розкажіть про свої успіхи! Настав момент, коли саме МИ МОЖЕМО і МАЄМО щось змінити в своїй професії! Шукайте свою бібліотеку, а якщо не знайшли то в коментарях дописуйте назву веб-сторінки (сайт, блог, FB, канал You Tube, Tik Tok та ін) та посилання.

Станіслав Кононович Славич-Приступа

  До 100-річчя від дня народження С. К. Славича-Приступи (1925 – 2013), українського  письменника, журналіста, громадського діяча.   Станіслав Кононович Славич народився 10 липня 1925 року в Харкові. Учасник Другої світової війни. Перебував у партизанському загоні, на фронті.  У 1947-1952 роках С. Славич – студент відділення журналістики Харківського державного університету (нині – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). 1954 року за станом здоров'я (туберкульоз) Станіслав Кононович переїхав до Ялти. Працював журналістом  в «Курортной газете» та інших виданнях, на телебаченні, кіностудії. Письменницький дебют молодого журналіста відбувся в 1958 році в журналі «Новый мир». 1959 року побачила світ перша книга письменника «Тишина» и другие рассказы. У 1963 році С. Славича за звинуваченнями офіційної літературної критики у «відході від принципів соціалістичного реалізму» було звільнено з газети. Майже десятиліття його твори не друкували...

Мігай Мункачі

 🎨 Мі́гай Му́нкачі (справжнє ім'я Міхаель фон Ліб) — угорський живописець німецького походження, зачинатель і творець угорського реалістичного живопису. З дозволу громади Мункача (тодішня назва Мукачева) він отримав прізвище Мункачі, яке вказувало на походження митця. 🟠 ЖИТТЄПИС: Мігай Мункачі народився 20 лютого 1844 року в Мукачеві в родині соляного офіцера, німця фон Ліба. Вже змалку Мігай багато читав і малював. Його старання і талант помітив мандрівний художник Елек Самоші, в якого юний фон Ліб бере перші уроки живопису протягом 1862—63 років, і який запропонував молодому митцю копіювати картини в Національному музеї у Будапешті.  Навчався у Віденській Академії мистецтв (1865), Мюнхенській Мистецькій академії (1866—68), 1868—69 роках навчається в Дюссельдорфі. У 1869-70 роках Мігай фон Ліб пише картину «Камера смертника», яку вирішує виставити на знаному мистецькому салоні у Парижі в 1870 році. Картина отримала Золоту медаль салону і принесла її автору європейську славу...