Світ фантастики від Сергія Дяченка

 
75 років від дня народження Сергія ДЯЧЕНКА

Чому люди так охоче читають фантастику? Перша версія: люди, які цікавляться фантастикою, ховаються від жорстокої дійсності. Друга, доволі поширена: фантастика – це література легкого жанру, який не потребує особливої діяльності мозку. Ще версія: це література вільних людей; люди, які хочуть бути вільними, прагнуть читати саме таку літературу, а фантастика – жанр надзвичайно вільний у виборі літературних прийомів. Автор можете дозволити собі загнати свого героя у таке скрутне становище, на що не спроможна класична серйозна література.

А ось думка найвідомішого українського письменника-фантаста Сергія Дяченка:

«Всі ми фантасти в нашому дитинстві. Взагалі дитина до п’яти років – академік. Засвоїти мову, звичаї свого народу – надзвичайно складне і творче завдання. Якщо Ви згадаєте своє дитинство, то ви вірили у відьом, бабу Ягу і таке інше. Міфологічне сприйняття світу.

А потім, на жаль, реалізм буття збиває з пантелику всіх нас. Коли ми дорослішаємо, ми втрачаємо надзвичайно цнотливе, тремтливе наше дитинство, наше коріння, наші гени.

Але є люди, які, будучи дорослими, в душі лишаються поетами, дітьми, якщо хочете, вони відкриті для цього світу, для його парадоксів, для його красот.

Крім того, фантасти-письменники – це люди, які володіють таємницею чудового, магічного ліхтаря. Він може на запилених вулицях нашого міста, як архітектурна підсвітка, будь-який зашарпаний будинок перетворити у новорічну ялинку.

Так і фантастика. Вона може будь-яку тему нашого життя, нашого вбогого життя розвивати, зробити її надзвичайно привабливою, яскравою, цікавою. В цьому можуть бути приховані дуже серйозні речі.»

Сергій Дяченко народився 14 квітня 1945 року у Києві. Син видатного українського мікробіолога, професора Сергія Степановича Дяченко. У 1966 році закінчив Київський медичний інститут, працював лікарем-психіатром. Кандидат біологічних наук. 1989 року закінчив сценарний факультет ВДІКу. Член Союзу кінематографістів СРСР з 1987 року, Союзу письменників СРСР з 1983 року. Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка 1987 року разом з Анатолієм Борсюком (режисером), Олександром Фроловим (оператором) за повнометражний науково-популярний фільм «Зірка Вавилова» Київської кіностудії науково-популярних фільмів. Автор кіносценаріїв до фільмів: «Микола Вавилов», «Голод-33», «Гетьманські клейноди», «Генетика і ми», «Природи міцні затвори», «Совість у білому халаті», «Академік Беляев», «Зірка Вавилова» та ін.

До 2009 року жив і працював у Києві, потім переїхав до Москви. У 2013 році разом з дружиною Мариною переїхали з Росії у США та відтоді проживають у штаті Каліфорнія.

Марина Дяченко (Ширшова) у минулому – актриса театру і кіно, закінчила Київський театральний інститут (1989). Знялася у кінофільмі «Вперед, за скарбами гетьмана» у ролі Марійки. Викладала сценічну мову у Київському театральному інституті, працювала телеведучою. Член Спілки письменників України (1998). Знайомство їх почалося з театру. За спогадами Сергія, десь наприкінці 80-х, йдучи Хрещатиком, вирішив подивитися виставу «Заручники вічності», яку ставив театр-студія «Дзвін» у приміщенні консерваторії. Марина грала романтичну Мартину. Вона сподобалася йому і переконливою грою, і красою. Під враженням від дівчини-акторки Сергій навіть написав п’єсу і запропонував Марині зіграти в ній роль, що стало приводом для знайомства. Але тоді автор видався Марині «похмурим, дивним». Лише через два роки доля йому (та їй) усміхнулася.

Зі спогадів Марини: «Все так і було – злякалася. Але потім з’ясувалося, що Сергій веселий, пустотливий і дуже талановитий. А ще він романтичний, ніжний, покорив мене своїм упаданням, тим, що з ним можна було обговорювати найбільш складні проблеми – він все бачив глибоко, у несподіваних ракурсах… А ще він захопив мене світом кіно і літератури…».

Так Марина і Сергій Дяченки перетворилися не лише на сімейну пару, а й на письменницький дует. Література, на думку Марини, «стала частиною їхнього життя. Але для цього треба було навчитися слухати і чути одне одного, поважати думку іншого, переборювати впертість, творчий егоїзм».

Пишуть Дяченки у співавторстві в основному в жанрі фантастики. Марині та Сергію належать понад 200 авторських книжок (включно з перекладеними та перевиданими). В основному книги написані російською мовою, найбільше їх видавалося у Москві та Санкт-Петербурзі. Понад 20 книг написані та перекладені українською.

В їхньому письменницькому портфелі понад 26 романів, сотні повістей, оповідань (у тому числі для дітей). Вони стали лауреатами близько вісімдесяти російських, українських, міжнародних літературних премій. Серед особливих літпремій – премія «Бронзовий равлик», якого п’ять разів отримували Дяченки. Вперше «Бронзовий равлик» їм особисто вручав Борис Стругацький за роман «Армагед-дом» у 2001 р. А Міжнародну літературну премію імені братів Стругацьких письменницький дует отримав 2003 р. за «Долину совісті», після цього ще тричі тандем ставав фіналістом цієї престижної премії. На загальноєвропейській конференції фантастів «Єврокон-2005» у Глазго разом з Мариною Дяченко визнаний найкращим письменником-фантастом Європи, а на конференції «Єврокон-2008» у Москві їх роман «Vita nostra» був удостоєний Премії премій у номінації «кращий фантастичний роман». Вони – лауреати Меморіальної премії ім. Кіра Буличова «за гуманізм у мистецтві», «за внесок у фантастику» відзначенні письменницькою преміями «Аеліта», «АВС-премія», «Сигма-Ф», «Кадуцей», «SFINKS» та інші.

Чим приваблюють твори Марини та Сергія Дяченків? Вони стверджують власну тему і власного героя. Їхня тема — це вибір у скрутних, часом нелюдських умовах. Їхній герой — це людина, яка незалежно від обставин залишається людиною. Тільки справжня любов — до жінки, до світу, до свободи — уможливлює правильний вибір і відповідальність за цей вибір. Дія, близька до детективної, психологічна глибина та фантастичні припущення — усе це, поєднане в Дяченкових творах, висвітлює таємниці нашої підсвідомості, наче спалах блискавки. Адже людину завжди вабить найбільша загадка, найбільша таємниця – глибина її власної душі.
Критики одностайно відзначають кінематографічний потенціал їхніх творів. Сьогодні вже є декілька перших екранізацій (романи «Відьомська доба», «Ритуал», деякі казки).

І насамкінець… «… З археологічних розкопок душі Дяченки видобувають живу воду, і тоді – таке відчуття, що ось-ось зрозумієш головне» (Костянтин Родик, «Книжник-Review»).

Огляд підготовлено за матеріалами з відкритих джерел