Перейти до основного вмісту

Безцінний скарб Дмитра Білоуса

 24 квітня 2025 року виповнюється 105 років від дня народження поета, письменника, сатирика, літературознавця та перекладача Дмитра Григоровича Білоуса (1920-2004). Його називали «зодчим слова», «ходячою енциклопедією», сучасники дивувалися його феноменальній пам`яті. Він був неперевершеним оповідачем. Годинами міг читати рядки улюблених болгарських поетів мовою оригіналу й у власних перекладах.

Навчався Дмитро Білоус на філологічному факультеті Харківського університету, де його однокурсниками були Олесь Гончар та Григор Тютюнник. Доля дарувала майбутньому письменнику цікаві зустрічі, які мали неабиякий   вплив на його подальшу творчість. Спілкування з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном давало свої плоди і спонукало до творчості. 1948 року вийшла перша збірка сатири й гумору «Осколочним». Її редактором був Андрій  Малишко. 

Наступні книги Дмитра Білоуса одразу знайшли свого читача та привернули увагу критиків: «Веселі обличчя», «Зигзаг», «Колос і кукіль», «Альфи – не омеги».

Талант Дмитра  Білоуса багатогранний. Уже будучи визнаним поетом-сатириком, у зрілому віці він починає писати для дітей. Одна за одною виходять друком його книги «Пташині голоси», «Упертий Гриць», «Про чотириногих рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі», «Сад на Лисій горі», «Веселий кут», «Гриць Гачок». Знаковою в дитячій поезії Дмитра Білоуса стала книга «Диво калинове» та її продовження «Чари барвінкові». За збірку «Диво калинове» поет удостоєний національної премії України імені Тараса Шевченка.

Ще однією гранню таланту Дмитра Білоуса є перекладацька діяльність. Він перекладав з білоруської, литовської, вірменської, азербайджанської, російської, польської та болгарської мов. У його довершених перекладах український читач отримав твори Івана Вазова, Георгія Джагарова, Димитра Методієва, Ніно Ніколова та інших. Вершиною цієї праці стала двотомна «Антологія болгарської поезії». Це видання було відзначено золотою медаллю у Болгарії. Уряд країни нагородив поета орденом Кирила і Методія І ступеня, а в Україні за цю книгу він став лауреатом премії імені Максима Рильського.  Останнім дарунком читачам стала збірка віршів про українську мову «Безцінний скарб».

І справді, Дмитро Білоус лишив по себе безцінний спадок. Це його прижиттєві збірки віршів «Осколочним» (1948),  «Веселі обличчя» (1953),  «Пташині голоси» (1956), «Сад на Лисій горі» (1972), «Гриць Гачок» (1986), «Диво калинове» (1988), «Чари барвінкові» (1994)  та  «За Україну молюся» (2001), а також «Антологія болгарської поезії» (1985) та  видання останніх  років.

Доробок Дмитра Білоуса залишається актуальним і нині. Його твори плекають любов до рідного слова, до України, вчать не забувати свій родовід, виховують естетичний смак. Поет, перекладач, життєлюб Дмитро Білоус живе у своїх книгах і творить світ любові й добра.

Джерело http://www.tsatu.edu.ua/biblioteka/bezcinnyj-skarb-dmytra-bilousa/

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Стань частинкою великої команди!

Група активних шкільних бібліотекарів, які вміють працювати по-новому, взяла за мету створити єдиний каталог (базу даних) шкільних бібліотек України, який покаже як вміють працювати шкільні бібліотекарі та надасть можливість заявити про себе. Розкажіть про свої успіхи! Настав момент, коли саме МИ МОЖЕМО і МАЄМО щось змінити в своїй професії! Шукайте свою бібліотеку, а якщо не знайшли то в коментарях дописуйте назву веб-сторінки (сайт, блог, FB, канал You Tube, Tik Tok та ін) та посилання.

Станіслав Кононович Славич-Приступа

  До 100-річчя від дня народження С. К. Славича-Приступи (1925 – 2013), українського  письменника, журналіста, громадського діяча.   Станіслав Кононович Славич народився 10 липня 1925 року в Харкові. Учасник Другої світової війни. Перебував у партизанському загоні, на фронті.  У 1947-1952 роках С. Славич – студент відділення журналістики Харківського державного університету (нині – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). 1954 року за станом здоров'я (туберкульоз) Станіслав Кононович переїхав до Ялти. Працював журналістом  в «Курортной газете» та інших виданнях, на телебаченні, кіностудії. Письменницький дебют молодого журналіста відбувся в 1958 році в журналі «Новый мир». 1959 року побачила світ перша книга письменника «Тишина» и другие рассказы. У 1963 році С. Славича за звинуваченнями офіційної літературної критики у «відході від принципів соціалістичного реалізму» було звільнено з газети. Майже десятиліття його твори не друкували...

Мігай Мункачі

 🎨 Мі́гай Му́нкачі (справжнє ім'я Міхаель фон Ліб) — угорський живописець німецького походження, зачинатель і творець угорського реалістичного живопису. З дозволу громади Мункача (тодішня назва Мукачева) він отримав прізвище Мункачі, яке вказувало на походження митця. 🟠 ЖИТТЄПИС: Мігай Мункачі народився 20 лютого 1844 року в Мукачеві в родині соляного офіцера, німця фон Ліба. Вже змалку Мігай багато читав і малював. Його старання і талант помітив мандрівний художник Елек Самоші, в якого юний фон Ліб бере перші уроки живопису протягом 1862—63 років, і який запропонував молодому митцю копіювати картини в Національному музеї у Будапешті.  Навчався у Віденській Академії мистецтв (1865), Мюнхенській Мистецькій академії (1866—68), 1868—69 роках навчається в Дюссельдорфі. У 1869-70 роках Мігай фон Ліб пише картину «Камера смертника», яку вирішує виставити на знаному мистецькому салоні у Парижі в 1870 році. Картина отримала Золоту медаль салону і принесла її автору європейську славу...