4 березня 1815р р народився Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури, священик і композитор, творець гімну України.
Михайло Вербицький, уродженець с. Явірник Руський поблизу Перемишля (зараз – територія Польщі), був засновником «перемишльської» композиторської школи.
Творчий шлях М. Вербицького був складним. Його життя нагадує біографії багатьох відомих європейських романтиків, сповнені конфліктами з навколишнім консервативним середовищем, неприйняттям новітніх течій і самобутності творчості митця, важким соціальним становищем і особистими трагедіями.
Спадщина композитора налічує близько двадцяти музичних вистав (співоігор, оперет, комедіо-опер), сорока духовних композицій, тридцяти хорів світського характеру, солоспівів, дванадцять оркестрових полонези, а також твори для гітари. Серед музики М. Вербицького, написаної до «Верховинців» польського драматурга В. Коженьовського, вперше прозвучали широко відомі пісні «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття-опришки». Натомість, національний гімн «Ще не вмерла Україна» на слова П. Чубинського митець скомпонував саме як твір для голосу з гітарою.
Автограф його першої редакції музики до « Ще не вмерла Україна» зберігся у відділ рукописів Наукової бібліотеки імені В. Стефаника АН УРСР у Львові з позначкою композитора В. Матюка: « Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до перепоховання бібліотеці передаю хвальному товариству “Станіславський Боян”». Лише згодом, 1864 р., на прохання ректора Перемишльської духовної семінарії композитор видозмінив її для хорового виконання в супроводі оркестру в музично-драматичній виставі «Запорожці» під назвою «Ще не вмерла Запорожжя».
Газета «Слово» повідомляла, що пісня настільки припала публіці до душі, що її довелося неодноразово повторювати на біс. Наступного дня її співало все місто, а незабаром – вся Галичина.
У 1910 р. пісня була записана на платівку у виконанні славетного співака Модеста Менцинського. Нове життя гімну почалося з часу утворення незалежної Української держави в січні 1918 р. Слово і музика пісні друкувалися у багатьох виданнях, зокрема у Києві, Львові, Відні, Берліні українською, в перекладі англійською, німецькою та іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи і духові оркестри з нагоди державних свят – відкриття університету у Києві(1918) та Кам’янці-Подільському (1918), з нагоди врочистих зустрічей іноземних послів і делегації. Функцію національного гімну пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала протягом усього часу існування Української держави; як гімн пісня використовувалася іншими державами.
Однак офіційно проголошений Державним гімном твір був 15 березня 1939 р. сеймом новоутвореної Карпатської України, а також народними зборами 30 червня 1941 р. під час проголошення Акта відновлення Української держави. Карпатська Україна проіснувала недовго. Гімн «Ще не вмерла Україна» був заборонений у Радянській Україні – з 1 січня 1950 р. тут офіційним гімном був затверджений текст «Живи, Україно».
Твір М. Вербицького прозвучав знову лише 9 березня 1990 р. в Києві, біля пам’ятника Кобзареві, у виконанні хору кубанських козаків і хору канадських українців. Відповідно до указу Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 р., твір «Ще не вмерла Україна» дістав статус Державного Гімну.
Коментарі
Дописати коментар