Перейти до основного вмісту

Творець Гімну України: до 210-річчя від дня народження Михайла Вербицького

  4 березня 1815р р народився Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури, священик і композитор, творець гімну України.

Михайло Вербицький, уродженець с. Явірник Руський поблизу Перемишля (зараз – територія Польщі), був засновником «перемишльської» композиторської школи.

Творчий шлях М. Вербицького був складним. Його життя нагадує біографії багатьох відомих європейських романтиків, сповнені конфліктами з навколишнім консервативним середовищем, неприйняттям новітніх течій і самобутності творчості митця, важким соціальним становищем і особистими трагедіями.

Спадщина композитора налічує близько двадцяти музичних вистав (співоігор, оперет, комедіо-опер), сорока духовних композицій, тридцяти хорів світського характеру, солоспівів, дванадцять оркестрових полонези, а також твори для гітари. Серед музики М. Вербицького, написаної до «Верховинців» польського драматурга В. Коженьовського, вперше прозвучали широко відомі пісні «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття-опришки». Натомість, національний гімн «Ще не вмерла Україна» на слова П. Чубинського митець скомпонував саме як твір для голосу з гітарою.

Автограф його першої редакції музики до « Ще не вмерла Україна» зберігся у відділ рукописів Наукової бібліотеки імені В. Стефаника АН УРСР у Львові з позначкою композитора В. Матюка: « Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до перепоховання бібліотеці передаю хвальному товариству “Станіславський Боян”». Лише згодом, 1864 р., на прохання ректора Перемишльської духовної семінарії композитор видозмінив її для хорового виконання в супроводі оркестру в музично-драматичній виставі «Запорожці» під назвою «Ще не вмерла Запорожжя».

Газета «Слово» повідомляла, що пісня настільки припала публіці до душі, що її довелося неодноразово повторювати на біс. Наступного дня її співало все місто, а незабаром – вся Галичина.

У 1910 р. пісня була записана на платівку у виконанні славетного співака Модеста Менцинського. Нове життя гімну почалося з часу утворення незалежної Української держави в січні 1918 р. Слово і музика пісні друкувалися у багатьох виданнях, зокрема у Києві, Львові, Відні, Берліні українською, в перекладі англійською, німецькою та іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи і духові оркестри з нагоди державних свят – відкриття університету у Києві(1918) та Кам’янці-Подільському (1918), з нагоди врочистих зустрічей іноземних послів і делегації. Функцію національного гімну пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала протягом усього часу існування Української держави; як гімн пісня використовувалася іншими державами.

Однак офіційно проголошений Державним гімном твір був 15 березня 1939 р. сеймом новоутвореної Карпатської України, а також народними зборами 30 червня 1941 р. під час проголошення Акта відновлення Української держави. Карпатська Україна проіснувала недовго. Гімн «Ще не вмерла Україна» був заборонений у Радянській Україні – з 1 січня 1950 р. тут офіційним гімном був затверджений текст «Живи, Україно».

Твір М. Вербицького прозвучав знову лише 9 березня 1990 р. в Києві, біля пам’ятника Кобзареві, у виконанні хору кубанських козаків і хору канадських українців. Відповідно до указу Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 р., твір «Ще не вмерла Україна» дістав статус Державного Гімну.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Стань частинкою великої команди!

Група активних шкільних бібліотекарів, які вміють працювати по-новому, взяла за мету створити єдиний каталог (базу даних) шкільних бібліотек України, який покаже як вміють працювати шкільні бібліотекарі та надасть можливість заявити про себе. Розкажіть про свої успіхи! Настав момент, коли саме МИ МОЖЕМО і МАЄМО щось змінити в своїй професії! Шукайте свою бібліотеку, а якщо не знайшли то в коментарях дописуйте назву веб-сторінки (сайт, блог, FB, канал You Tube, Tik Tok та ін) та посилання.

Станіслав Кононович Славич-Приступа

  До 100-річчя від дня народження С. К. Славича-Приступи (1925 – 2013), українського  письменника, журналіста, громадського діяча.   Станіслав Кононович Славич народився 10 липня 1925 року в Харкові. Учасник Другої світової війни. Перебував у партизанському загоні, на фронті.  У 1947-1952 роках С. Славич – студент відділення журналістики Харківського державного університету (нині – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). 1954 року за станом здоров'я (туберкульоз) Станіслав Кононович переїхав до Ялти. Працював журналістом  в «Курортной газете» та інших виданнях, на телебаченні, кіностудії. Письменницький дебют молодого журналіста відбувся в 1958 році в журналі «Новый мир». 1959 року побачила світ перша книга письменника «Тишина» и другие рассказы. У 1963 році С. Славича за звинуваченнями офіційної літературної критики у «відході від принципів соціалістичного реалізму» було звільнено з газети. Майже десятиліття його твори не друкували...

Мігай Мункачі

 🎨 Мі́гай Му́нкачі (справжнє ім'я Міхаель фон Ліб) — угорський живописець німецького походження, зачинатель і творець угорського реалістичного живопису. З дозволу громади Мункача (тодішня назва Мукачева) він отримав прізвище Мункачі, яке вказувало на походження митця. 🟠 ЖИТТЄПИС: Мігай Мункачі народився 20 лютого 1844 року в Мукачеві в родині соляного офіцера, німця фон Ліба. Вже змалку Мігай багато читав і малював. Його старання і талант помітив мандрівний художник Елек Самоші, в якого юний фон Ліб бере перші уроки живопису протягом 1862—63 років, і який запропонував молодому митцю копіювати картини в Національному музеї у Будапешті.  Навчався у Віденській Академії мистецтв (1865), Мюнхенській Мистецькій академії (1866—68), 1868—69 роках навчається в Дюссельдорфі. У 1869-70 роках Мігай фон Ліб пише картину «Камера смертника», яку вирішує виставити на знаному мистецькому салоні у Парижі в 1870 році. Картина отримала Золоту медаль салону і принесла її автору європейську славу...