Петро Гузь — лютенський кобзар

Гузь Петро Іванович — кобзар, один із визначних майстрів бандуристів 1-ї половини XX століття, здібний імпровізатор. Народився та помер у селі Лютенька. У трирічному віці захворів на золотуху й осліп. У 15-річному віці батько віддав його вчитися до кобзарів. Навчався у Михайла Кравченка. Від 1939 року — у складі ансамблю кобзарів при Київській державній філармонії. В тому ж році його запросили на 1-шу республіканську нараду кобзарів та лірників, під час якої записали на фонографі низку пісень. Гузя зараховано до новоутвореного Державного етнографічного ансамблю кобзарів. За заслуги в розвитку кобзарського мистецтва Гузеві призначили персональну пенсію республіканського значення. Мав своїх учнів. Мандрував по Київщині, Харківщині, Полтавщині та Кубані. Під час визвольних змагань 1918—1921 брав участь в антибільшовицькому повстанні під керівництвом місцевого отамана Леонтія Хрестового, про якого створив і виконував думу. У 1939—1941 роках— артист етнограф ансамблю кобзарів і лірників при Київській філармонії. Грав на старосвітській бандурі. В репертуарі — думи («Втеча трьох братів з міста Азова», «Про трьох братів Самарських», «Про Олексія Поповича», «Бідна вдова і три сини»), історичні та жартівливі пісні, танцювальні мелодії, більшість яких зберігається в фондах ІМФЕ. Автор пісень та дум, у яких критикував комуністичну сталінську діяльність, засуджував Голодомор-геноцид українського народу.



Лютенський кобзар Петро Гузь

Бандура кобзаря Петра Гузя у Лютеньскому музеїТекст думи авторства кобзаря Петра Гузя про отамана Христового

Першоджерело - Інтернет-видання Полтавщина