Володимир Івасюк – творець народного гімну

04.03.1949-1979

Безсмертній “Червоній руті”, яка стала синонімом слова “Україна”, сповнюється 55!

Mykhajlo Masliy / @Михайло Маслій

“Володя з юнацьким завзяттям працює над “Червоною рутою”, яка завдає йому багато клопоту, – писав Михайло Івасюк у книзі “Монолог перед обличчям сина”. – Спочатку хотілося надати пісні характеру і форми балади, але твір виходив розтягнутим, композиційно недолугим, а композиторові потрібні лаконізм, простота і щирість народної пісні. Переписує її безліч разів, постійно шліфує текст твору. Коли переконується, що вклав у пісню все, на що був здатний, відкладає її зі сподіванням, що через деякий час у нього з’являться нові ідеї, зринуть свіжі образи. Для вісімнадцятирічного юнака, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ червоної рути був хвилюючою знахідкою, справжнім одкровенням. Та квітка не давала йому спокою майже три роки. Мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття, в якому відчув життєдайний подих поезії, вібрацію пісні. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту, а на Путильщині, у Розтоках, записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає у народних переказах символом вічного і чистого кохання.

Володимир Івасюк – творець народного гімну

Хоча й до цього було багато пісень про загадкове зілля – руту-м’яту, але саме “Червоній руті” судилось полонити стільки сердець своїми ліричністю та романтизмом. Мільйони людей вбачатимуть у ньому виразника своїх почуттів. А Володя йтиме від пісні до пісні, від балади до балади, від романсу до романсу ні на кого не схожий, не повторюючи зробленого своїми попередниками, але й не відриваючись від них. Це початок тієї дороги, яку Володя шукав із ранньої юності і, нарешті, знайшов. Десять років син ітиме нею з гідністю і скромністю, дивуючи оригінальністю своїх творів. Пізніше він це виразить своїм афоризмом: “У мистецтві, якщо здивуєш – переможеш”. І додав: “Дивувати може лише талант, поєднаний з працьовитістю”.

Хтозна чи без Володимира Гнатюка народилася б “Червона рута” Володимира Івасюка

“Червона рута” – найзнаменитіша пісня Володимира Івасюка, яка давно стала символом усього найкращого, найчистішого в українській естраді. “У фотоальбомі мого сина зберігся цікавий фотодокумент: Володя сфотографований біля пам’ятника Володимира Гнатюка на Личакові у Львові. І це не знічев’я, не випадково. Володя завжди линув до праць Володимира Гнатюка, був добре обізнаний з ними, – написав письменник Михайло Івасюк 1 березня 1981 року. – В його бібліотеці є монументальна праця Володимира Гнатюка – “Коломийки”, видана ще 1906 року. Цю книгу нам подарував Анатоль Волков, мій товариш по роботі, нині доктор філологічних наук. Вона зіграла велику роль у творчій біографії мого сина, композитора. Він її читав уважно, вдумливо вивчав. У ній він вичитав про “червону рутоньку”. Ось та коломийка:

Назбирала троєзілля, червону рутоньку,

Та схотіла зчарувати мене сиротоньку.

Для сина образ “червоної рутоньки” був хвилюючою знахідкою, несподіваним одкровенням. Майже протягом трьох років він блукав селами, особливо гірськими, шукаючи ключа до загадкового поняття “червона рута”. І він знайшов його нарешті і на Косівщині, і на Путильщині. І ось цей образ у поезії й мелодії Володі набув сили високопоетичного символу. Народ прийняв його до серця, пісня завоювала добрі почуття людей, започаткувавши разом із “Водограєм” та “Баладою про дві скрипки” нову сторінку в українській пісенній культурі. Так принаймні писали в нашій пресі дослідники пісенної лірики на Україні. Поштовх до ліричного відкриття Володі дав, безумовно, Володимир Гнатюк. Тому Володя сфотографувався біля його пам’ятника (1973 року): віддав синівську данину любові і шани великій та дорогій Людині, світлій постаті у нашій культурі”.

“Володя брав гітару і співав у брамі нашого під’їзду, де була прекрасна акустика”

“До “Червоної рути” Володя уже мав написані популярні пісні – “Я піду в далекі гори” на власний вірш і “Залишені квіти”, з його віршем та музикою Валерія Громцева. Ними не тільки була зачарована, а й впевнена в його потужній творчості, – зазначає старша з сестер Івасюка – Галина. – Він шукав тексти, прискіпливо добирав кожне слово, писав, переписував, перекреслював. Ми мешкали на вулиці Богдана Хмельницького, де мали дві прохідні кімнати з роялем. Володя грав, наспівував, багато напрацьовував над “Червоною рутою”. Текст постійно шліфував, записи на обласній телестудії робив звукооператор Василь Стріхович. Титанічну роботу брата в сім’ї сприймали дуже уважно і дуже серйозно. Щоб прослухати себе, Володя брав гітару та співав у брамі нашого під’їзду (широченькій і височенькій, куди вміщалася карета), де була прекрасна акустика. Його співом і несподіваним концертом заслухалися сусіди. Так зароджувалася “Червона рута”, яка відразу ж мала перших слухачів. Жили всі дружно. Ніколи не забуду, як готувалася до екзаменів, а єврей Сьома з вікна своєї квартири “врубав” на всю потужність музику. Йому все пояснила і попросила почекати. Він вловив суть з півслова, ба більше, всіх мешканців просив вести себе тихіше, адже “у Галі та Володі сесія!” Кожен новий твір брата сприймала з почуттям внутрішньої гордості, щастя і захоплення. Особливо, коли народжувалася “Червона рута”.

“Звичайно, Володя працював над “Червоною рутою”, як і над усіма іншими, цілком самостійно, – згадував батько композитора. – Писалося йому важко, буквально кожен рядок вистражданий. Можливо, один раз і я дав дружню пораду. Пригадую, у Володі спершу було: “У дібровах зелених. По зелених стежках…” Я звернув увагу, що двічі повторюється один і той самий колір. Оце, здається, і вся моя участь…”

Ти не смійся хоч раз,

Не кажи, що забула,

А згадай про той час,

Як ти мавкою була, 

Що ночами в лісах

Ти чар-зілля шукала,

Що з вітрами, як птах,

Ти колись розмовляла.

Бачу я тебе в снах

У дібровах зелених.

По яких же шляхах

Ти вернулась до мене?

Квітень 1970–го. Чернівецький медінститут

“З Володею познайомилася 1968 року, він часто приходив на репетиції ВІА “Карпати” Валерія Громцева при Будинку текстильників, де була солісткою. Івасюк приносив нам свої пісні. “Червону руту” він показав Громцеву ще на початку весни. А потім попросив, щоб я її заспівала разом з ним, в дуеті. Володя навчався на третьому курсі лікувального факультету Чернівецького медичного інституту, був учасником студентського ВІА, який брав участь у різноманітних концертних акціях свого закладу. А я закінчувала третій курс диригентсько-хорового відділення Чернівецького музичного училища. В один з останніх квітневих днів 1970-го в актовій залі навчального корпусу, що на вулиці Богомольця, відбувся творчий вечір Володі для студентів та викладачів вишу. Я вловлювала все “на ходу”, тож двох репетицій нам було достатньо. Стоячи на інститутській сцені в рідних Чернівцях й гадки не мала, що невдовзі “Червона рута” мого приятеля облетить світ, стане піснею з пісень, генетичним кодом українців, – визнає Світлана Юрченко. – Дякую Богові, дякую долі, що в моєму житті були вічно молодий геніальний та незабутній Володя Івасюк і не менш геніальний Валерій Громцев, їх, мелодистів від Бога, єднала справжня багатолітня чоловіча дружба”.

13 вересня 1970-го. “Через камеру ми несли глядачам світ не лише краси, але й своїх почувань і мрій”

“Червона рута” і “Водограй” були написані Володею при мені. Він часто приходив до мене і радився, як краще подати мелодію, де зробити наголос. Від цих пісень віяло новизною, мелодійністю і задушевністю. Якщо до цього додати ще й юнацьку поезію серця, то хотілося виплеснути створене з глибини душі, – підкреслює Олена Кузнецова. – У Чернівецьку телестудію Володя запросив оркестр ансамблю “Карпати” Валерія Громцева. Я ж співала у дуеті з Івасюком. Спочатку прискіпливий і вимогливий звукооператор Василь Стріхович записав оркестр, потім мали накладатися голоси. В єдиному пориві автор, оркестр і виконавці хотіли, щоб пісні несли кришталеву чистоту. Ми з Володею зробили 12 дублів. “Червона рута” була складнішою, “Водограй” співалося легше. У кінці серпня 1970 року записи було завершено.

Свято Івасюкового генія відбулося 13 вересня 1970 року. Пополудні Чернівецька телестудія вийшла у прямій трансляції на Україну з передачею “Камертон доброго настрою”. Що робилося, коли ми заспівали з Володею Івасюком “Червону руту”! Усі присутні на Театральній площі Чернівців, а також усі телеглядачі цієї передачі стали очевидцями народження рідкісного таланту 21-річного хлопця”.

“Екран сприяв його популярності. Був погожий осінній день, день, коли люди вперше почули у Володиному виконанні “Червону руту” і “Водограй”, – констатував у своєму есе Назарій Яремчук. – До самої площі – не пройти. Її обступили сотні людей. З вікон медінституту, де на той час навчався Володя, визирали студенти. Сонце сяяло у променях бабиного літа, а над Чернівцями лунали пісні Володимира Івасюка. Сам він сидів на лаві під деревами – смерічками та ялинками, – і розмовляв із дівчиною…

І хоч вони  прозвучали одночасно, доля у них була різна. “Червона рута” відразу затьмарила не тільки “Водограй”, але й інші пісні”.

“Якось на вулиці почув свою пісню. Її співали солдати. Це було так несподівано, що мимоволі сам рушив за строєм, – засвідчував Володя. – Одверто кажучи, стало трохи сумно. Чому? Мабуть, від того, що пісня уже належала не мені. Знаєте, це почуття важко передати словами. Щоправда, відразу подумав: хіба можна тримати птаха у клітці? Йому потрібна просторінь. Для польоту”.

Коли Володя вперше заспівав “Червону руту” по телебаченню, почали надходити листи від його шанувальників з усього тодішнього радянського союзу. Адреса була простою: “Чернівці, медичний інститут. Студенту Володимирові Івасюку – автору “Червоної рути”...

@Mykhajlo Masliy 

Більше можна прочитати ТУТ:

https://tinyurl.com/y82hazsa